Моя перша зустріч з школою Езіхазму
Свою першу зустріч з древньою школою “езіхастів” я розпочав в часі навчання в колегії св. Йосафата в Римі в кінці минулого століття. Там, у бібліотеці я натрапив на невеличку книгу під назвою “Християнська йога” і перечитав її з радістю та відчуттям початку якоїсь таємничої пригоди, що мене чекала попереду. Методику і філософію однієї з християнських традицій, що в ній подавалось, я сприйняв з розумінням. Тому через рік, коли “випадково” потрапив на курс “Духовність християнського сходу”, на якому викладач Ланфранко Россі доносив методику езіхазму, то почував себе дуже комфортно. Більше того – до цього часу в мене не було ні наставника, ні спільноти, в котрих би я міг перейняти даний метод, а тепер все стало на своє місце.
Лекції, на яких він відкривав усю глибину і зміст практик древніх старців, минали з великим інтересом і переросли в стосунки учня і вчителя. Я мав можливість переймати його досвід і вчитись езіхазму наступні три роки, доки не закінчив навчання з теології і повернувся на Україну.
Весь монастир, в котрому жив Ланфранко, користувався методикою езіхазму.
Сьогодні, користуючись даним методом для роботи в ЛМГО”Ліствиця”, я хотів би подати на нашому сайті одну з його статей, котра дотепер доносила головні ідеї даного методу лише для італійських читачів. З часом, сподіваюсь поповнити наш сайт наступними цікавими перекладами про традицію та звичаї езіхазму.
Безсумніву, що езіхазм, як стверджують численні і поважні науковці, має багато схожого з внутрішньою практикою, яку називають йогою. Кардинал Тома Шпідлік прийшов до твердження, що: “Для багатьох сучасників було знахідкою відкрити те, що чимало вправ з сучасної йоги використовувались багато століть тому християнськими монахами”.
У нашій практиці ми зауважили, що для пропедевтики і повнішого пізнання тіла є корисними деякі практики з йоги, щоб воно змогло стати більш дієвим механізмом духовного росту. Тут ми надали більшої уваги темі дихання — дуже цінному психосоматичному інструменту, як про це говорить вчення древніх езіхастів. Але є те, що по- справжньому робить таку практику цінною, це її ціль. Нею є Той до кого звертається вона: Отець за посередництвом Христа, Свого Сина Єдинородного.
Згідно з навчанням отців езіхастів сила цієї методики полягає не стільки в самій техніці практик, скільки у вогняній і спасительній присутності Того — чиє ім’я прикликається. Хоча не слід знецінювати практичну участь фізичного провідника, яку монахи не лише вважали корисною, але й необхідною. Вже з VI століття Іван Ліствичник говорив про практику молитви пов’язану з диханням. З того часу цю практику цитують багато різних авторів. Дуже гарною є вислів Григорія Ніського, для якого “тіло є інструментом духа”, воно схоже на сопілку в руках музиканта, вона є “справжнім другом в роботі душі”. Душа послуговується тілом і його вживає, щоб уподібнити до себе, веде за собою, щоб і воно взяло участь у вічній славі після Воскресіння.
Ця наведена цитата служитиме критерієм розпізнання в самій методиці аскетизму. Якщо він використовується як метод “звільнення душі з тілесної клітки” за допомогою тілесних відречень, то це з певністю не можна назвати християнською методикою. Езіхазм, навпаки, заохочує проживати обмеження тіла з користю як для нього самого, так і ще більше для духу людського. Звідси походять всі правила та приписи стосовно тіла: стиль життя, одяг, режим і спосіб харчування. Це не покута, а глибинна містична практика, що нагадує розумне тренування спортсменів — порівняння яке використав апостол Павло (1 Кор. 9,23-26). До речі, внаслідок інкарнації — наші тіла стали “храмами Духа”(1 Кор.6,9). Таку позицію підтримують теж деякі східні містики: “Слово сталося тілом, щоб повернути наше тіло на дорогу Духа…щоб увесь заміс був освячений Ним, щоб первістки стали освячені в Ньому”.
Найважливішим текстом, що характеризує молитву езіхатів як психофізичний метод, є, мабуть, правило молитви, що довший час вважалось авторством Симеона Нового Богослова, але скоріше всього його написав інший автор, що походив з гори Афон.
Ось головні стовпи на яких базується “психосоматика” даного методу:
- необхідність сісти в самотньому місці, звертаючи увагу на позицію тіла;
- контроль дихання;
- методика внутрішнього самоспоглядання;
- опускання молитви в серце;
- старання постійно прикликати ім'я Христа, пов'язавши його з ритмом дихання або серцебиттям;
Головною темою містиків, як в релігії ,так і в поезії, є тематика серця. Але езіхазм привносить свою окрему точку зору і окреслює її терміном “молитви серця”.
Східні отці любили одну метафору, що добре зображала головну роль серця в містичному житті людини: “так як зіниця ока є місцем зустрічі зовнішнього і внутрішнього світів, так в людині має бути місце через яке Бог з усіма своїми дарами входить в життя людини”. І цим місцем езіхасти вважають серце.
Наслідком цього є вислів “в чистому серці живе Господь”. В книзі “Розповіді старця своєму духовному чаду”, що на Заході посприяла поширенню езіхазму, ми знаходимо не тільки поради стосовно того, як творити “сердечну молитву”, але також описуються наслідки “Ісусової молитви”. Одним із знакових її цитат є такий уривок:
“Молитва серця”, пише невідомий автор, мені принесла таку радість, що мені здавалось ніби я є найщасливіша людина на Землі і я не розумів якою б могла бути ще більша радість, навіть в царстві небесному.
Я не тільки проживав відчуття цього стану в глибині себе, але також весь оточуючий мене світ мені видавався чудовим; кожна річ мене схиляла до любові і подяки Богові. Люди, дерева, рослини, тварини -- все мені здавалось рідним і у всьому я відкривав образ Христа. Часами я відчував себе таким легким, що мені здавалось ніби я покинув тіло і літаю, наче птаха в небі. Іншого разу мені здавалось, що я проникав у свої глибини і вмів розпізнати мої внутрішні органи, подивляючи винахідливість Творця в творенні людського тіла”.
У восьми уроках медитації, за допомогою яких ми вводимо учасників у суть “молитви серця”, ми теж даємо натяки на ідеї тих тем, що їх розвиватимемо.
Мова, що її використовуємо – часто походить з християнського сходу, і хоча її ми пробуємо якомога більше уподібнити до сучасної, та все ж послуговуємось східною термінологію. Відповідними практиками привчаємо до дихальних вправ, що мають бути глибокими і походити з живота. Радимо одразу розпочинати щоденну практику.
Для того, щоб краще закріпити в душі паростки нової науки, пропонується взяти на озброєння арсенал досвіду древніх старців:
- оминати любий тип насилля як фізичного чи вербального, так і морального;
- сприяти розвитку і допомозі всьому живому що нас оточує;
- не допускати у свій внутрішній простір негативних думок;
- жити в постійній практичній довірі себе Божому Провидінню .
У щоденному житті теж пропонується щодня живити свою душу цитатами з Святого Письма і практикувати іспит совісті.
Після перших чотирьох лекцій ми вводимо людину в методику практикування молитви серця. Звичайно, що вона не полягає в звичайному повторюванні слів молитви наче мантри. Слід досягнути повної тиші в середині себе самого і тоді повторювати молитву так, щоб розум опускався в серце.
Щоб це вдалось, треба скористатись з відповідного аскетичного досвіду, який каже, що вегетаріанський спосіб харчування в цьому допомагає. А також вартує покинути вживати штучні стимулятори і відмовитись від всього зайвого, що нас лише обтяжує в житті.
Базові практики є універсальними для багатьох систем і вони покликані відірвати розум від тих думок, що його постійно хвилюють.
Ціллю даної практики не є досягнути “внутрішньої порожнечі”, але — звільнитись від наших думок чи фантазій, щоб заповнити внутрішній простір Божественною Любов'ю.
Досягнувши внутрішньої зосередженості, учень може розпочати взивати ім’я Христа, що допоможе йому відчути всюдисущність Господа і перебувати в тихому спогляданні та вдячності.
Це бачення творення внутрішньої молитви ніколи не заміняє спасительної ласки, що походить із Святих Тайн, але скоріше готує до глибини їх сприйняття.
автор: о.Ланфранко Россі, вступне слово та переклад Райхерт Святослав