Життєдайна філософія серця Григорія Сковороди
Довкола нас постійно щось відбувається. І кожний свідомо чи не свідомо намагається це щось проаналізувати. Однак, атакучі думки, емоції через які на нас виливається тягуче місиво новин, не дає можливості зосередитись, до того ж ми постійно заведені як ті моторчики розмаїтими побутовими турботами і проблемами, які поспішаємо конче вирішити. Відтак з нашої свідомості зникає кожний день не залишаючи по собі жодного смаку. Чого біг – не знаю, чого хотів – вже не на часі. Нарешті, коли торкаємось м”якої прохолоди подушки, то наче з бабусиної скрині витягаємо споконвічне виправдання: Час (замінюємо патріарше Бог) став нестерпним і не милосердним до нас, людей, де на кожного чатує своя смерть – трагедії, хвороби, катастрофи, війни, катаклізми, вулкани, повені, тайфуни,тощо…
Як жити у цьому світі зберігаючи надію і віру, що цей Час тобі не ворог, а найвірніший друг, бо Він покликаний скерувати свідомість твоєї енергії, яка має виняткову властивість животворити, спрямувати на відновлення і рівновагу кожного швидкоплинного Дня, котрий має лишати добрий слід на Землі – у радості того, що ти займаєшся улюбленою працею, що ти можеш подарувати сердечний промінь тепла ближньому.
Як навчитися жити свідомо, щоб не світ керував тобою, а ти був сотворцем у ньому? “Світ ловив мене, але не впіймав” сказав і зробив український філософ-практик Григорій Сковорода. І тим залишив для нас в молекулі українського ейдосу шлях через серце до Бога, а серце як центр духовного життя людини, а та щоденна праця, яка “лягає нам на серце” животворить, бо вона від Бога.
Як вчив так і жив
Про спосіб життя Григорія Сковороди, відмінний від способу життя інших людей, котрі не шукали царства божого, його улюблений учень і перший біограф Михайло Ковалінський згадував:
“Отличный образ его мыслей, учения, жизни скоро обратил к нему внимание всего общества. Он одевался пристойно, но просто; пищу имел состоящую из зелий, плодов и молочных приправ; употреблял оную ввечору по захождении солнца, мяса и рыбы не вкушал не по суеверию, а по внутреннему своему расположению. Для сна отделял от времени своего не более четырех часов в сутки; вставал до зари и когда позволяла погода, всегда ходил пешком за город прогуливаться на чистый воздух и в сады. Всегда весел, бодр, подвижен, воздержан, целомудр, всем доволен, благодушествующ, унижен перед всеми, словоохотен, где непринужден говорить, из всего выводящий нравоучение, почтителен ко всякому состоянию людей, посещал больных, утешал печальных, разделял последнее с неимущими, выбирал и любил друзей по сердцу их, имел набожество без суеверия, ученость без кичения, обхождение без лести”.
Увесь це час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар’єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.
Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.
– Ах, преподобные! – возразил он пылко, – Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем”.
У своїх працях Григорій Сковорода вчив, що існують три світи: один великий і два малих.
Великий світ – Всесвіт – Макрокосмос, що складається з безлічі світів. Другий – Мікрокосмос – мирок чи людина. І третій – світ символів – чи Біблія. Ідеї, запозичені Сковородою з Біблії, проглядаються у всій його філософській системі.
Сковорода визнає, що:
“Библия есть наисовершеннеший и наимудрейший орган”, “она – аптека, наполненная божьей премудростью для лечения душевного мира, не исцеленного никакими земными лекарствами”.
Саме праця до душі гармонізує відносини людини з Всесвітом:
“Нет горшей муки, чем болеть мыслями, а болеют мысли, лишаясь врожденного дела”.
Той, хто пізнав себе (тобто образ Бога у своїй душі), хто відрікся від егоїстичної власної волі, хто зробив себе провідником волі Божественної, стає Сином Божим – Вічною Людиною не підвладною ні гріху, ні стражданню, людиною, у якої совість, як чистий кришталь.
Принцип вродженої(сродної) праці притаманний усьому світові. Черепаха не буде літати так, як орел. Даремна річ учити черепах літати. Вона може тільки розбити свою шкаралупу. Суспільні нещастя постають із того, що люди беруться не за своє діло. Воєнну чоту веде часто той, кому треба сидіти в оркестрі. Смішно, коли вовк грає на сопілці. Смішно, коли ведмідь танцює. Але коли вовк став уже пастухом, ведмідь монахом, а лошак радником, – це вже не жарти, а біда. Великі суспільні нещастя постають із того, що люди беруться виконувати звання у погоні за грішми.
“Краще бути природним котом, ніж левом із ослячою природою”.
Отже, в нехтуванні принципу вродженої (сродної) праці Сковорода вважає основну причину всіх суспільних нещасть. Усунення причини цього нещастя, тобто послідовне застосування в суспільності принципу праці за внутрішнім покликанням і придатністю характеру, Сковорода вважає за основу основ побудови щасливої суспільности. Зайва річ говорити, що здійснення цього принципу вимагало б докорінної зміни цілої суспільної структури. Сковорода знає, що встановлює нову азбуку світу, і так називає свій твір на цю тему: “Азбука світу”. Тут бачимо нерозривний зв’язок педагогіки Сковороди із постанням нового суспільства. Свою візію нової суспільности Сковорода втілює в такий образ і символ:
“Бог подібний до багатої фонтанни, що наповняє різні посудини по їх містимості над фонтанною напис: “Нерівна всім рівність”! Ллються із різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкруги фонтанни. Менша посудина має менше, але рівна з більшою тим, що вона однаково повна. І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються завести на світі. Яке глупе все те, що супротивне блаженній Природі“.
“Природа” для Сковороди – це метафізична основа буття, – це Божественна Сутність, утаєна і притаманна зовнішньому, видимому світові і всякій живій істоті. Це творчий і активний принцип як Основа Видимого Світу. Ця Основна Творча Сила в Людині, отже, глибока, рушійна сила людської душі, – це її внутрішнє щастя і блаженність. Щастя – не в гедоністичному чи матеріалістичному розумінні цього слова. Це правдиве, внутрішнє щастя має своє джерело у свідомості, що людина виконує своє призначення, іде за її справжнім розвитком, досягає висоти за висотою. Це правдиве щастя, – впевненість у вірному шляху, – дає людині силу здійснювати свою мету, поборювати перешкоди, а навіть погорджувати смертю.
Коли Дух людини веселий, думки спокійні,серце мирне,то й усе світле, щасливе, блаженне — це і є життєдайна філософія Григорія Сковороди.
Концепція серця, як джерела і центру духовного життя людини зароджується серед українців ще за княжої доби і виявляється домінуючою силою — в моралі,в народних звичаях, в народній творчості.
У Сковороди термін “серце” тотожний – “”істина людини”.
Філософ розглядає його у таких вимірах:
1.як сфера розуму людини
2.як духовність чуттєва
3.символ глибинного душевного життя людини
4.цілісність людського духу
5.сукупність прагнень,бажань,інтересів,цілей,поривань, устремлінь
6.ототожнення з Богом.
Лише вдивляючись в середину себе, в своє серце, людина стає здатною до такого самопізнання. Саме з цією спроможністю людини пов’язана ідея «сродної праці» Сковороди. «Сродною» є та праця, яка «лягає нам на серце».
Проблема серця в його роботах нероздільно пов’язана з проблемою Богопізнання. Тому шлях пізнання свого серця
-це шлях до осягнення трансцендентного. Серце у Сковороди
– це крапка, центр людської душі, яка не існує ніде в світі, але водночас воно є усюди, в усій людській істоті.
АФОРИЗМИ від Григорія Сковороди
…Без ядра горiх нiщо, так само, як i людина без серця
…Все те не наше, що нас покидає
…з усіх втрат втрата часу найтяжча…
…коли хто веселий, той і в хворобi здоровий
…найгірша хвороба – хворіти духом
…найкраща помилка та, яку допускають при навчаннi
…найнижча посада буває людинi причиною щастя, коли до неї є природний нахил
…хто сліпий, тому скрізь нiч. Якщо ти темрява – скрiзь для тебе пекло
…Любов … є джерело всього життя…
…Без бажання все важке, навiть найлегше.
…Бери вершину i матимеш середину
…Де серце повне вагань, там огида i нудьга
…Коли є червiнець, навiщо бажати, щоб i гаманець був золотий
…Коли зачинається курча, тодi псується яйце
Кому душа болить, тому весь свiт плаче
Підбірка зібрана з мережевих рефератів про Суть філософії серця Григорія Сковороди
Марчук Лариса ,журналіст, оглядач журналу “Віче”,
інфрмаційний центр ЛМГО “Ліствиця”.