Наші засновники

ЛМГО “ЛІСТВИЦЯ”

Ми займаємося навчально-просвітницькою діяльністю, обміном творчими здобутками між людьми з широких верств населення, проведенням науково-дослідницької діяльності, тематичних зустрічей, лекцій і концертів, здійсненням актів милосердя та добродійністю.

Богдана Райхерт

Попереднє

Наступне

Райхерт Богдана стала головним ідеологом у заснуванні нашої ЛМГО у 2002 році і ось в 2020 ми дозріли до того щоб розповісти про її багаторічний вклад в наш особистісний розвиток.

Вона ніколи не хотіла до себе особисто привертати зайвої уваги ( ми вже пару років просимо її написати свій життєпис а вона все каже що це нікому не потрібно) , але там де треба було представити наші громадські інтереси – вона завжди виступала на вистоті, робила це відповідально і достойно! За це ми їй сердечно вдячні! І ось з нагоди її Дня Уродин ми вирішили зробити для неї несподіванку і створити її сторінку на сайті нашої ЛМГО.

Ми попросили її чоловіка дістати фото декількох її дипломів і вирішили зібрати хоча би назви створених нею казок, творів, інсайдів, семінарів, вібенарів та циклів лекцій – що за ці роки вона проводила. Адже цей досвід може бути цінним не лише для кола прихильників нашої “Ліствиці” але і широкого кола громадян як міста Львова так і інших міст – що вона їх численно відвідувала цими роками. А відтак плануємо уже з її дозволу виставляти сюди різні її новини чи цікавинки якими, ми дуже сподіваємося, вона нас радуватиме та допомагатиме на шляху особистого саморозвитку та внутрішньої трансформи.

Декілька років тому було записане інтерв’ю з Богданою. Воно, на той час, не набуло широкого розголосу і залишилось припадати порохом на полицях ліствичної аудіо бібліотеки. І ось цього року воно нам стало у пригоді, коли ми подумали про створення цієї сторінки наших засновників.

У Франца Пірнача є свій сайт. Тетяни Копаєвської, що покинула цей світ два роки тому, життєпис та книга в стані розробки. А про Богдану, не зважаючи на те, що існують її численні аудіо і відео записи різних проектів, дотепер інформації про неї не існувало.

Отож запрошуємо до інтерв’ю.

Інтерв’ю з Богданою Райхерт

Де Ви народилися?

Це місто Борислав Львівської області. Маленьке містечко відоме Франком, який про нього написав у своїх творах. Там жили мої батьки.

Райхерт це прізвище мого тата, що має коріння німецької родини. Роман Густавович. Мама Кароліна – з польсько-українським корінням.

Хто Ваші батьки по професії ? Ким працювали Ваші батьки?

Тато мій електрик-монтажник. Я думаю, що у нього була нелегка доля, бо він був німець і по природі і по духу. Він насправді погано знав українську мову, не вмів писати грамотно.

Мама була, як тепер називається, податковий інспектор. Тоді ж вона працювала в фінінспекції.

Які Ваші дитячі спогади про батьків?

Коли я була малою, мама їздила у Тернопіль де заочно навчалася. Коли її не було вдома то батько цілком спокійно справлявся на кухні. Він пік пиріжки, варив їсти, він робив макарони домашні… Тому це природньо для мене, що в сім’ї чоловік щось допомагає дружині. Ми жили дуже бідно, але, попри все те, батьки при мені практично ніколи не сварилися.

Які асоціації у Вас виникають, коли Ви говорите про дитинство?

Я була сама. Дідо і баба померли усі набагато раніше, тому я дуже добре пам’ятаю стан перебування самою, наодинці. Це мені дало можливість дуже багато думати, мріяти, спілкувалася внутрішньо сама із собою і з тими героями, які були в моїй душі. Я любила сидіти на вікні і дивитися на зірки. Могла дивитися безконечно довго… Моїми друзями були ті, з якими я жила в одному подвір’ї, або ті які ходили зі мною до школи. Ну, так щоб ходити додому і бавитися із кимось, якось не дуже це було в традиціях того райончику, де ми жили. Ми радше на вулицях разом бавилися, а вдома я частіше була одна.

Ще був радянський час. Який світ Вас оточував?

Я пам’ятала, що якісь речі, які говорилися тоді і декларувалися – я внутрішньо, як дитина, не погоджувалася з ними. Але я ніколи нікому цього не говорила. Наприклад: теорія Дарвіна про еволюцію — що всі від мавпи. І це так конкретно стверджувалося. А я, сидячи на вікні і дивлячись на небо в безкінечність зірок, казала собі: “Хто хоче бути від мавпи — хай буде. А я точно знаю, що я от звідтам..”. І дивилася на зірки. Це що не можна було відкрито казати якихось речей — це відчувалося в ту єпоху. Але дитинство воно є дитинство. Воно по-іншому сприймало ту совдепію, яка була.

Може траплялись веселі історії?

Я була активна особа, тому веселі історії зі мною мали мої батьки. Я була така, що
могла організувати колектив, придумати гру… Це напевно тому, що я росла вдома сама.
Я себе розважала вдома тим, що я собі придумувала гру і я у це бавилася. І для мене усі
герої моєї гри були завжди живими. Навіть якщо це було у моїх думках.

Якщо не секрет. Чи була у Вас у дитинстві мрія? Яка?

Напевно усі мої мрійливі погляди у небо і думання про те, що людина десь звідти
приходить і що вона може переміщатися у космосі… Для мене було незрозуміло коли
дорослі казали що неможливо визначити безмежність. Я сиділа на вікні і казала: “Яка
проблема? Ти просто переміщаєшся собі безконечно довго у цьому просторі. І це так
класно.”. Напевно, ці речі, вони мені були близькі. Вони реалізувалися. Потім, коли я
була у пошуках, я ж шукала, скажемо так, дорогу до неба. Мені здається, що я її
знайшла.

Чи мав хтось на Вас у дитинстві вагомий вплив ?

Не можу сказати. Зараз, з точки погляду віддалі, не можу сказати, що був хтось такий
важливий. Напевне внутрішні процеси були більш важливі. Я така була інтровертна —
всередину самої себе. Радше визначальне було те, що я переживала.

Коли для Вас закінчилося дитинство?

Коли школа закінчилася… Ні! В 9 класі, коли мені дуже боляче зробили вчителі.

Напевне після того я зрозуміла, що дитинство мабуть закінчилося.

10 років я вчилася у школі у Бориславі. Потім я поступила на прикладну математику і механіку у Львівський університет. Закінчивши його я залишилася у Львові.

Чи Ви пригадуєте щось цікаве про студентські роки?

Я себе часом відчувала, і то виразно, “білою вороною”. Не було для того якоїсь причини. Тим не менше, так було. Мені завжди складно увійти у колектив, але якщо я вже входжу у колектив, я завжди стаю активним учасником процесу.

Де Ви працювали після навчання?

Спочатку я залишилася після університету у Львові. Я пішла працювати у політехнічний інститут. Там було цікаво, тому що був молодий колектив, але я продовжувала відчувати себе “білою вороною”. Потім я ще працювала на базі “Іпморторгу” у Львові, в обчислювальному центрі. Потім в інституті побутової

радіоапаратури. Років так 15-20 у мене своєї професійної практики було. Я людина обов’язку, це від мого тата і мами. Як треба – то треба! І не обговорюється!

Чи хочеш чи не хочеш. Не можу сказати, що я дуже задоволена була з тої роботи. Язаймалася програмуванням, хоча вчилася на суто теоретичній математиці.

Я більше любила спілкуватися. Коли там організовували що-небудь, я попадала в профспілкові комітети чи щось схоже. Я була відповідальна за культурно-масову роботу. Це тому, що спілкування з людьми мені набагато цікавіше було.

Що Ви пригадуєте про перше знайомство з Ольгою Асауляк?

(Сміється) Дуже строге було знайомство, яке мене також навчило не бігти за кожною дурницею до неї. Хотілося, як і кожній людині, під враженням почутого, підійти і щось її особисто запитатися. Але я розуміла, що те, що я хочу запитатися в принципі вона дала відповідь під час лекції. Але це дурне людське бажання підійти і перепитатися особисто в мені було. Мене виштовхнули до неї на сцену, на що вона мені дуже строго, дуже різко сказала: “Я Вам сказала потерпіть і подумайте!”. От і все. Я так і не запитала нічого. Вона відправила мене геть. І я ціле життя, відколи я на Школі, стараюся цього притримуватись: потерпіти, подумати, почекати і отримати результат. І коли цей результат якось мене не влаштовує, тоді можу звірятися. З того часу я вбільшості сама пробувала шукати відповіді на питання.

Які обставини привели Вас на ШЄП?

Роздумування над своїм життям. Коли я вже вийшла заміж, у мене була дитина, робота, квартира… як то кажуть, усе що хочеш. І раптом попадаю у кризу, коли усе що я маю мене не влаштовує. Я розуміла: “Ну поживу ще і ще там скількість років… Дитина зараз маленька, вона мене потребує, а потім виросте і не буде мене потребувати. Робота…

Колись мене звільнять або на пенсію вийду. Ну, можу стати начальником. І все? -“Хіба нема іншої перспективи?”. Власне це роздумування над тим, що життя уже закінчилося, бо дальше воно розвивається по горизонталі і ти нічого нового не побачиш, це наштовхнуло на думку, що не може так завжди бути.

Я почала шукати. Незадоволення внутрішньої потреби душі наштовхнуло мене на ті пошуки. Я пробувала екстрасенсорику, звідти мене виганяли. Єдине що мене не вабило, це магічні школи. Йогу я теж не любила. Якось так відразу пішла в напрямку езотерики, але тої чистішої. На Школу я попала тому, що знайшла у газеті статті Олі. Була така газета в 90-і роки “Молодь України”.

Через ті газетні статті я вийшла туди. Нарешті я зрозуміла що те, що я завжди внутрішньо відчувала, думала всередині себе, нарешті хтось це людськими словами теж описує.

Наскільки змінилося Ваше життя після цього вибору?

Радикально! Я себе знайшла у тому як риба у воді. Це було те, що мені було надзвичайно цікаво, що давалося мені відносно легко. Це те, в чому я дійсно побачила перспективу. Якщо відповідати на питання: “Що дала тобі математика?”. Напевно точність мислення, напевно скурпульозність у деяких речах. Напевно навіть у підході до езотерики дещо прагматичний підхід. Більш спокійно до того відносилася.

Чи були періоди у житті, коли Ви сумнівалися про свій вибір?

Сумніви були на самому початку. Напевно це залежало від того, що вплив авторитетів на людину завжди є. Коли ти виростаєш, батьки зайняті на роботі, ти посилаєшся на авторитетів зовнішніх. І ці авторитети безумовно з’явилися і, піддавшись впливу тих авторитетів, я почала сумніватися. Хоча всередині мене не було сумніву, але я як математик почала прораховувати і логікою мені здалося, що: “Може я, правда, роблю щось не так?”. Тому були сумніви, і я безумовно під них на якийсь час попала. Ну, та же математика мене і врятувала. Я собі сказала: “Поки цю теорему не знаю як доводити, я посиджу, помізкую. Не буду рубати з плеча!”. Пройшов рік у роздумах. Це теж мало для мене велике значення, отримала досвід внутрішній. Кожна людина вправі засумніватися, чи вона робить правильний вибір і, чи те, що вона шукає – саме ту форму має мати.

Як ставилися до Вашого вибору друзі, батьки?

З великим здивуванням і нерозумінням.

Однозначно. На початках всі казали, що я, мабуть, з’їхала з глузду, хіба мені щось бракує? Я не знайшла підтримки у друзів.

Люди ж, з якими я познайомилася на школі,вони мені стали ближчими і ріднішими, бо вони розуміли про що ідеться.

Кому належить ідея створити ГО “Ліствиця” ?

Очевидно це була потреба часу. Не можна увесь час зображати із себе збіговисько
якихось людей, які невідомо що і невідомо для чого. Адже Школа – є та справа, яка
повинна є цікавою багатьом….

Які би поради Ви би хотіли дати тим хто вагається або має намір прийти на ШЄП?

Не треба боятися шукати щось нове для себе. Не треба боятися відкрити самого себе з
іншої сторони навіть несподіваної. Не треба боятися того, що світ до тебе буде
обертатися не найкращими сторонами. Якщо людина всього цього не буде боятися –
стане трохи щасливішою.

Просимо ознайомитися з однією із численних творчих праць Богдани на YouTube: Мандрівниці. З любов’ю всім мандрівним зіркам.”Пам’ять тих єдиних очей все ж кликала їх в дорогу …”

Попереднє

Наступне

Богдана Райхерт

Франц Пірнач

Тетяна Копаєвська