“Царство Боже є уділенням людини по благодаті того, що Бог має по природі. Бог дає можливість повністю увійти в себе і дає людям повноту своєї слави і сяйва, так, що  неможливо відрізнити його від святих, які подібно прозорому повітрю є наповнені світлом” (“О божественном……” )

Палама визначає основну мету християнства. Абсолютно непізнаний трансцендентний Бог дає людині можливість  цілковито і реально брати участь у його житті через  божественні енергії. Таким чином кожна людина покликана стати сопричасною божественному життю і обожуватися дією  Божої  благодаті, що є Божим задумом для людини. Існування в Бозі нетварної сутності і енергій  не тільки не вводить складеність в природу Бога, але навпаки включає людину у таїнство спасительної ікономії Бога у світі, що здійснюється в Божественних енергіях. Таким чином можемо говорити про нетварність Божественної благодаті, яка преображає тих, хто є тварним за своєю природою, роблячи їх безконечними, безначальними, всесильними. Людина виходить із своєї тлінної природи і стає безсмертною, нетлінною і вічною, а отже Богом по благодаті.

“Благодать обоження перевищує природу…. і за її посередництвом Бог у всій своїй повноті переміщується у тих, хто цього достойний. Так і святі мешкають в Бозі вповні і взамін отримують найвищу нагороду — самого  Бога. Він з”єднаний з ними, як душа з”єднана з тілом, вважає їх своїми власними членами і повинен мешкати в їхньому тілі через ізостатичне усиновлення, через дар  і благодать Святого Духа”(Тріади) .

За словами Симеона Нового Богослова “ І засяє, як сонце благодать Твоя, Боже мій, благодать Святого Духа у всіх святих, і засяєш серед них ти — неприступне сонце,і всі будуть освітлені в міру віри, діяльності,надії і любові,очищення і просвітлення від Духа  Твого .“

Кінцеве рішення щодо концепції Григорія Палами про розрізнення між  божественною сутністю та енергіями, було  сформульоване на Константинопольському Соборі в 1351 році у таких основних  пунктах:

1. У Бозі існує розрізнення між сутністю і енергіями чи енергією.
2.  Божественна енергія є несотвореною.
3. Це розрізнення між несотвореною сутністю і несотвореною енергією в жодному разі не порушують  божественну простоту; нема складеності в Бозі.
4. Термін “божество” можна застосовувати не лише до божественної сутності, але і до енергій.
5. Сутності належить певний пріоритет, або вищість у відношенні до енергій, в тому сенсі, що енергії походять від сутності.
6. Людина може брати участь і божественних енергіях, але не в божественній сутності.
7. Божественні енергії можуть бути досвідчені людиною у формі світла, яке мо- же бути відчуте очима людини і є в собі нематеріальне і несотворене.

Григорій Палама в своєму вченні вказує на те, які дії передбачають у собі момент богопричасності людської особи.

Перше це – очищення, покаяння, яке за Паламою відбувається  через подолання    пристрастей. Бо головна причина зла  – пристрасті —  Енергія, яка прагне до чогось світського (предмету, стану, положенню). Коли людина допускає, щоб у її серці розвивались пристрасті, вона згодом стає їх рабом. Можна окреслити пристрасть, як рабство. Аскетика пристрасний стан людини називає протиприродним тому,що при цьому особа втрачає можливість прогресувати в духовності та відчувати благодать. Максим Ісповідник називає пристрасть хворобою волі,що пов”язана з втратою та обмеженням свободи.
Як  боротися з пристрастями, якими методами — аскетичні практики, ісихазм.
Григорій Палама –   вчитель  ісихазму, а суть ісихії полягає у цілковитому відкинені світських турбот і прагнень. Такий стан осягається через цілковите усамітнення і мовчання, за посередництвом безперервного покаяння, безперестанних сліз, постійній  пам”яті про Бога і смерть.

Наступним аспектом молитви є цілковитий спокій серця,очищення ума та безмовність. Така духовна діяльність називається ісихією, яка стала визначною у вченні про молитву у східному християнстві. Вона є безперестанним служінням та стоянням перед Богом,а сам ісихаст є тільки тим, хто спілкується тільки з  Богом і безперестанно молиться до  Нього; “ісихаст це той, хто прагне заключити безтілесне в тілесному житлі.”

“Перебуваючи в молитві без їжі та дихання,за приписами  отців, подвижники вводять свій ум в себе. І так через таку налаштованість до божественного єднання, робляться достойними таїнств єдиного невимовного духовного дару молитви, який безперестанно з ними перебуває. Через це приводить ум вибранця до інтимного єднання, і він випромінює святу радість”(Тріади).

Палама розглядає  людину як єдине ціле з її духом, душею і тілом. Душа не може молитись сама.

Святитель твердить, що “існує така спільна
енергія для душі та тіла, справді добрий і святий Божий дар, який дарує душі божественне просвічення, визволяє її від злих пристрастей та перетворює їх в чесноти” (Тріади”).

Що ж стосується душі,то у своїх “Тріадах” Палама наголошує, що “тільки чистота пристрасної частини душі, через безпристрасність, дієво відділяючи ум від  усього в світі,через молитву з”єднує його з духовною благодаттю,в якій він починає осягати Божественні просвітлення, які роблять його подібним до ангелів та Бога”.

Посилаючись  на преподобного Максима Ісповідника, Палама робить свого роду символічне визначення пристрастей: “Господнє тіло, яке було підняте на хресті, стає символом нашого, прибитого цвяхами пристрастей,тіла,а Йосиф, ( який знімав Спасителя з Хреста), є символом чесноти і віри”. 
У трактаті до Ксенії “Про пристрасті  та чесноти” Палама подає їхню схему. Першою чеснотою він визначає прагнення любові, а пристрасть, яка являється коренем всього зла — сріблолюбство; потім він називає славолюбство, яке  веде до породження  найтонших та найменш виліковних  недуг  – само впевнення та лицемірства; третьою є пристрасть до  обжерливості.

Григорій Палама розглядає дію молитви з трьох сторін – “молитва як спосіб боротьби з пристрастями”, “молитва як заспокоєння душі”,”молитва як джерело, яке з”єднує вірного з Богом”. Про конкретні способи молитви, як практики спокою серця,безмовності та очищення ума Палама детально говорить у “Тріадах”:

“Якщо у справді умному молінні потрібно не впадати у пристрасний стан і потрібно припинити прив”язаність до байдужих речей, саме тільки через такий спосіб можна досягнути необтяжливої та чистої молитви, а ті, які ще не досягли цієї ступені, проте прагнуть до неї, повинні спочатку піднятися над насолодами, цілком визволитись від пристрасної одержимості, а з другого боку поставити розважливість над лукавими пристрастями, які коливаються у розумовому світі.   Саме це значить піднятися над насолодами. Якщо ми досягнемо цього рівня,то зможемо крайчиком уст спробувати умної молитви.”

Важливо зосередити ум в серці, в якому звершується молитва. Тому Палама  називає молитву досконалих “перш за все умним діланням”. Це так звана практика душевно-тілесної молитви. Для досягнення повного зосередження ума в серці і більш глибокої молитви, ісихасти годинами сиділи притиснувши підборіддя до грудей та дивлячись на пупок, і творили мовчки,”єдиним порухом серця”, молитву, яка складалася з одної фрази – ”Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!”

Вони також намагались затримувати дихання, що допомагало уникнути розсіювання ума і можливість більше зосередити його в серці”. Проте Палама  не наголошує на тому, що сама техніка є найважливішою, “вона потрібна для початківців”(Тріади”). Він закликає зосереджуватись на сходження ума в серце, при тому наголошує, “безпристрасна душа через молитву єднає людину з божественною благодаттю”.

Але передумовою сходження ума в серце подвижник “повинен сильним покаянням та напруженою боротьбою очистити свій ум від  гордості та лукавства, а вже опісля для  нього почнеться процес пізнавання себе”(Тріади”). Бо однією з суттєвих ознак досконалості людини є вміння творити чисту молитву, яка “залежить від чистоти серця та ума”.

Палама  говорить про “умне чуття”. Цим поняттям, твердять  богослови, він висловлює можливість бачення апостолів тілесними очима через благодать Світла, яке випромінював Христос на горі  Фавор під час  Переображення.
Загалом умне чуття визначається можливістю  людини сприймати благодать Божу.

Палама в “Тріадах” пише, що саме ним  людина здатна відчути “духовне тепло солодкість та благодатні сльози радості”. Для досягнення такого стану, потрібно “заспокоїти  будь-яку діяльність ума, полишити все суще, залишити все, що затримує ум внизу, з”днатися з вищим світом та чистим і наповненим благодаттю серцем споглядати світло, яке є  єднанням та обоженням. При цьому тіло також дає можливість оточуючим відчути, що у людині внутрішньо відбувається дія Божої благодаті”(Тріади).

Варто зазначити, що практикування безперервної молитви, це справа не лише 
монашества. Ігумен  Харитон у збірнику про Ісусову молитву вказує на те, що Палама заохочує кожного до практикування умної молитви…:

“всі ми християни маємо обов”язок завжди перебувати в  молитві…. а це ми завжди можемо зробити, якщо виявимо таке бажання. Бо коли ми працюємо, ходимо, їмо  чи п”ємо, – завжди умом одночасно можемо молитися.”

У викладці основних положень вчення Григорія Палами використані праці відомих сучасних богословів  Г.Мандзаридиса та  Й.Мейендорфа, які дослідили  аскетичне і богословське вчення  цього святого.