А знаєте: “Духовність це відповідально!” Вона не пробачає дилетанства в підході, бо знімає за нього щоденну плату. Дехто заперечить: “Але ж мова про духовність. Хіба вона не має бути радісною і благісною? Хіба у всіх релігіях світу не проповідують Любов? Чому ж тоді ми маємо терпіти?”

Так! Розкажіть про те, що “любов – це благісно”, і матері, що народжує дитину….. і Христові – що щоденно з Голгофи споглядає на наш світ. Духовний ріст – це особиста відповідальність кожного і може тому, що з неї все починається, тому і її стан впливає на кожен аспект нашого життя голограмно, резонансно та миттєво.

А чому вона буває болючою і чому займає стільки часу на її освоєння? Та бо часто вона не є в топ-приорітетах нашого життя і тому час так довго тече коли її вивчаємо… Може ми самі забули для чого прийшли у цей світ? Як це кумедно звучить, чути від людини, котра численні роки свого життя тратить на сон та приготування їжі, на заробляння грошей, для того, щоб своє тіло возити чи оселити в комфорті і задає запитання: “А чого треба щодня пару хвилин присвятити вивченню потреб духа чи насиченню його енергією Бога? А чому цю саму важливу чи єдину важливу для кожного справу не можна делегувати якомусь спеціалісту по духовності?” Чому ж не делегуємо цим спеціалістам теж наш сон, їжу, інстинкт продовження роду та комфортне задоволення усіх потреб тіла?

Людоньки, хіба ми прийшли в “світ пізнання добра і зла” для того, щоб обслуговувати тіло, яке зотліє на цвинтарі відразу після нашої смерті? Хіба ми забули, що тіло то лише засіб, живий біологічний скафандр, створений для освоєння нашою душею духовних якостей тривимірного світу? Хіба дух, що є вічною складовою, яка нас ніколи не покине, не є найважливішою субстанцією нас самих ? А ми про нього часто не можемо нічого зрозумілого сказати. Хіба він не вартий головного, чільного місця в приорітетах освоєння нашого буття?

Давайте згадаєм, згадаємо про те, що “духовний дилетант” чи “духовний аматор”- це не той напис, що ми би хотіли бачити у себе на надгробку. А лише ми самі знаємо, скільки ж недодали часу процесу самопізнання і лише нам відомо, як багато ми не знаємо. То може прийшов час заглибитись і набувати непізнані нами ще якості? Ті на які життя постійно вказує, ставлячи перед нами конкретні ситуації (які ми часом відкидаємо).

Якості. Хіба не вони є тим, що людину відрізняє від тварини? Хіба не за них ми нагороджуємо оточуючих нас людей такими чудовими епітетами як: “велика” людина, ввічлива, освічена, сердечна, вихована, вирозуміла, дбайлива, справжня, жертовна, послідовна, щира, витривала…. Мій духовний наставник, колись в книзі “Ковчег”, написала про те звідки в серці людському беруться різні якості . Запрошую вас прочитати її думки в оригіналі, на сторінках даного блогу: https://www.olgaasauliak.in.ua/?p=2206

Успіхів нам усім і попутного вітру на ниві самовдосконалення

— з повагою Святослав.